Підприємницькі стратегії українців: уроки минулого століття

Українські підприємці XIX — початку XX століття так само переживали кризи, втрачали й масштабували компанії, шукали фінансування та змінювали стратегії. Їхній досвід і сьогодні може стати джерелом цінних бізнес-уроків.

З якими викликами стикалися українські підприємці понад 100 років тому та які висновки з їхніх кейсів можна зробити тим, хто прагне розвивати власну справу? Розбираємося на основі освітнього серіалу Центру Бендукідзе «Українські підприємці: від ідеї до історії» на YouTube-каналі «Спитай в економіки», що виходить у співавторстві з історикинею Тетяною Водотикою.

Олексій Алчевський: від маленької крамниці до банківсько-промислової імперії

Олексій Алчевський був сином дрібного сумського купця й не мав вищої освіти. Переїхавши до Харкова, відкрив маленьку крамницю: торгував кавою, чаєм, прянощами. Поворотним моментом стало знайомство з економістом Іваном Вернадським, який навчив його банківської справи.

У 1868 році Алчевський заснував Харківський торговий банк — третій комерційний банк імперії. Згодом створив перший Земельний банк, що видавав позики під нижчий відсоток — 7,5% проти ринкових 20%. Паралельно він вибудував повний виробничий цикл у металургії: від вугільних шахт Донбасу й рудників Кривого Рогу до заводу, довкола якого виросло місто Алчевськ.

Та його підприємства будувалися на позикових грошах і репутації. Тож коли під час кризи перевиробництва попит на метал обвалився, Алчевський почав закривати одні кредити іншими через власні банки. Так бізнес опинився в ситуації, коли його власник був одночасно і позичальником, і банкіром, а це системний ризик.

Коли компанії знадобилися кошти, Алчевський звернувся до уряду за державним замовленням на виготовлення залізничних рейок, але отримав відмову на тлі чуток про розкрадання коштів банку. 

Ставка на вільний ринок і постійне зовнішнє фінансування спрацювала на етапі зростання, але виявилася вразливою в момент, коли і ринок, і держава відвернулися одночасно.

💡 Що можна взяти для себе

Швидке масштабування коштом позикового капіталу може забезпечити стрімке зростання бізнесу, але водночас робить його більш вразливим у кризові періоди. Якщо ви одночасно і власник, і головне джерело фінансування, майте план Б на випадок, коли банки, інвестори та держзамовлення не зможуть стати опорою.

Василь Симиренко: як почати бізнес із мінуса, а не з нуля

У 1862 році одна з найпотужніших цукрових компаній України XIX століття — фірма «Брати Яхненки і Симиренко» — опинилася на межі банкрутства. Після смерті старшого брата Платона, який привіз із Парижа технології бурякового цукроваріння, Василь Симиренко, здобувши технічну освіту у Франції, повернувся рятувати родинний бізнес.

Втім, за сім років він зрозумів, що врятувати родинний бізнес уже неможливо. Головними викликами стали успадковані борги та застаріла модель управління. 

Тож Симиренко відмовився від своєї частки спадщини й у 1873 році заснував власну цукроварню в Сидорівці. Щоб розбудувати нове підприємство, довелося брати кредити — іноді під 84% річних. Але вже у 1876 році він запатентував випарювальний апарат, що вдвічі скоротив витрати палива, і першим в імперії налагодив промислове виробництво пастили й мармеладу.

Його бізнес так і не сягнув масштабів колишньої родинної справи, але давав стабільний прибуток, який дозволяв Симиренку 40 років поспіль віддавати 10% на українську справу: фінансування газет «Рада» і «Літературно-науковий вістник», видання «Кобзаря», стипендії Коцюбинському й Грінченку.

💡 Що можна взяти для себе

Не кожен бізнес варто рятувати будь-якою ціною. Іноді стратегічно сильнішим є почати нову справу — хай меншу за масштабом, але стійкішу. Відмова від спроб відновити великий бізнес теж може бути вдалим рішенням, а не поразкою.

Ольга Ходушина: жінка на чолі друкарні в чоловічому світі

У 1888 році чоловік Ольги, Антон Ходушин, купив друкарню в Херсоні. Сам він був заклопотаний громадськими справами, тож фактичне управління майже одразу перейшло до Ольги, і її імʼя почало зʼявлятися на обкладинках книжок.

На той час жінки рідко очолювали підприємства: їхня реалізація зазвичай обмежувалася доброчинністю чи освітою. Тож Ходушиній доводилося постійно доводити свою компетентність у галузі, де власницями бізнесу майже не були.

Ольга Ходушина модернізувала друкарню: придбала нові верстати й парові машини, розширила виробництво та збільшила штат. Підприємство виконувало найрізноманітніші замовлення — від сільськогосподарських видань до футуристичних збірок Кручоних і Бурлюка. Наприкінці XIX століття друкарня вдвічі перевершувала за показниками губернську й друкувала більшість замовлень Херсона. 

Втім, попри очевидний успіх, у заповіті 1903 року Ходушина розпорядилася через кілька років після своєї смерті продати друкарню, а не передавати її у спадок як сімейний бізнес.

💡 Що можна взяти для себе

Історія Ольги Ходушиної показує, що долати стереотипи й вибудовувати професійну репутацію можна насамперед якістю роботи. Саме модернізація виробництва, широкий спектр замовлень і послідовний розвиток друкарні зробили її одним із провідних поліграфічних підприємств Херсона.

Родина Раллі: міжнародна торгова мережа від Одеси до Японії та США

На початку XIX століття грецький купець Стефан Раллі з острова Хіос приїхав до Одеси й, оцінивши бізнес-перспективи, розпочав торгівлю зерном. Згодом до справи долучилися його син Янніс і четверо молодших братів. Так зʼявився торговий дім «Брати Раллі».

Бізнес швидко розростався і навіть відкрив філії в різних країнах — у Марселі, Лондоні, Манчестері, — а до середини XIX століття мережа сягнула Індії, Японії та США. Утримувати її було справжнім викликом: допомагали родинні звʼязки та репутація. Однією з перешкод стала залежність від попиту на зерно.

Виходом стала диверсифікація бізнесу. Коли попит на зерно впав, Раллі вчасно перемкнулися на текстиль, цукор і банківську справу. Завдяки бездоганній бухгалтерії фірма стала розрахунковим центром для міжнародних компаній, що торгували з імперією, і заробляла на комісії. 

У результаті грошовий обіг бізнесу сягав понад 1,5 млн рублів щорічно. Син Яніса Раллі, Степан, заснував Одеський обліковий банк і отримав прізвисько «одеський Ротшильд», залишивши спадкоємцям близько 50 млн рублів.

💡 Що можна взяти для себе

Досвід родини Раллі показує: бізнес, що фокусується на одному товарі чи ринку, вразливий до циклів попиту. Здатність вчасно реагувати на зміни й диверсифікація допомагають зменшити залежність від одного товару чи напряму діяльності, замість того щоб триматися за те, що вже не працює.

Андрей Шептицький: митрополит, який підтримував українське підприємництво

На відміну від інших героїв цієї статті, Шептицький не будував власну компанію, а обрав шлях церковного служіння. Водночас він добре бачив проблеми українського підприємництва: брак капіталу, фахових знань і організацій, здатних обʼєднувати людей та ресурси.

Саме тому він сприяв появі установ, які мали допомогти українцям будувати власний бізнес. Шептицький допоміг розвинути страхове товариство «Дністер», став співзасновником Земельного іпотечного банку у Львові, сприяв створенню «Маслосоюзу» та мережі кооперативів «Народна торгівля».

Також і сам інвестував у землі, банки, залізницю та друкарні. Прибутки від цих активів системно спрямовувалися на розвиток освіти, медицини та стипендій. Це були довгострокові інвестиції, ефект яких проявлявся протягом десятиліть.

💡 Що можна взяти для себе

Приклад Шептицького показує, що розвиток підприємництва залежить не лише від окремих успішних компаній і їхнього прибутку, а й від інституцій, які створюють умови для розвитку бізнесу. Інвестиції в інфраструктуру й можливості для інших: доступ до капіталу, освіти, кооперації — можуть мати довший і масштабніший вплив.

Чому важливо знати історію українських підприємців?

Підприємництво в Україні має давню традицію, а його історія формувалася в умовах економічної й історичної нестабільності, браку фінансування та змін на ринку.

Алчевський, Симиренко, Ходушина, Раллі й Шептицький працювали в різних галузях і за різних обставин, але їх обʼєднувало одне: кожен по-своєму шукав відповідь на виклики свого часу. Саме тому їхній досвід цікавий не лише як частина української економічної історії, а і як приклад того, як стратегічні рішення можуть визначати майбутнє бізнесу.